9 травня - це особливе для нашого народу свято – величне і вистраждане. І в той же час це найяскравіше і об'єднуюче свято, день єднання різних поколінь під прапором історичної Перемоги. В цей день, як червоно-чорні барви на українському рушнику, переплелися радість і скорбота, гордість і гіркота, біль і надія.
Сьогодні ми організували зустріч двох поколінь: дітей сьогодення і дітей війни. Ми – діти післявоєнних років, знаємо про ті жахливі події з розповідей наших бабусь і дідів, з книжок та кінофільмів, сучасні діти знають вже лише з фільмів та з Інтернету, де багато фактів перекручено, але правда одна – будь-яка війна – це страшна трагедія, яка не повинна бути.
Сімдесят три роки відділяє нас від жахіть Другої світової війни. Але не згасає Вічний вогонь на могилі Невідомого солдата, не тьмяніє вдячна пам'ять нащадків про величний подвиг синів і доньок нашої землі, які загинули в ім'я свободи українського народу.
Ми в неоплатному боргу перед мільйонами тих українців, хто стояв до останнього на передовій і за лінією фронту, для кого шлях на війні завершився під скромними обелісками і кому судилося повернутися з неї живим. Перед дітьми війни, у яких вона відібрала найкращу пору життя. Сьогодні ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося та висловлюємо глибоку шану дітям війни, які на своїх плечах винесли тягар у повоєнні роки та підняли країну з руїн.
Як не прикро, нинішній день Перемоги над фашизмом Україна і її народ зустрічають у тривожні для держави часи. Але треба сподіватись, що над Україною світитиме сонце правди, сонце миру, сонце радості. Віримо, що так воно і буде. Слава Україні!
